18.11.2020 Общество

"Вільновідпущеники"

Павло Бондаренко


Історія зберегла багато цікавого і повчального. Це і не дивно, бо історія є досвідом життя як окремих народів, так і людства взагалі. Сьогодні поговоримо про психологію рабів.

У Давньому Римі існував такий соціальний прошарок, як "вільновідпущеники". Це колишні раби, які або викупилися на волю, або були відпущені хазяїном з милості, примхи чи якість заслуги.

Так от, найбільш жорстокими, пихатими й ненажерливими були саме колишні раби. Зі своїми рабами вони обходилися так, що навіть найжорстокіші патриції були в шоці. Найбільш відомий приклад - син колишнього раба Ведій Полліон, вискочка-нувориш, який став другом імператора Августа.

Якось, аби попонтуватися перед імператором, Полліон наказав кинути у ставок з муренами хлопчика-раба, який випадково розбив вазу. Обурений імператор наказав Ведію Полліону відпустити нещасного. Імператор не знав, що ця тварина полюбляла кинути раба до мурен і насолоджувалася, як хижаки розривають жертву на шматки.

Або ось СРСР і його еліта. Вихідець з луганських пролетарів Климент Єфремович Ворошилов дуже полюбляв розкіш. І колишній злидар, що служив лакеєм Михайло Калінін обожнював соболині шуби та хороми. Син матроса Ваня Папанін вибудував собі розкішну дачу, яка вразила навіть сина шевця-алкоголіка Сталіна, який теж дуже любив усе розкішне і мав 25 самих лише дач, оздоблених коштовним камінням та унікальними породами деревини.

А ще вони були фантастично жорстокими над тими, хто нижче і не менш фантастично боягузливими та запопадливими перед тими, хто вище. Просто як Ведій Полліон.

Підніми раба на будь-яку висоту - він залишиться рабом. За своєю мораллю та психологією. Дай рабу мільйон - він збудує пишну дачу. Дай десять - він збудує десять дач. Бо він не уявляє, на що ще можна витрачати гроші. В театрах вони сплять від нудьги. В музеях позіхають. Книжок не читають і подорожують хіба що на круті курорти щоб погрітися на пляжі й побухати круті напої. Вони плутають Литву і Латвію, Монреаль з Оттавою і Ахметова з Ахматовою. Вони замовляють картини із зображенням їх у тогах римських імператорів та скуповують "Бентлі".

Бо це - раби. Навіть, якщо вони сидять у "Бентлі" - все одно раби. І поводяться відповідно. Сальвадор Альєнде (як би до нього не ставитися) належав до справжньої чилійської еліти. Горді благородні люди. Альєнде бився до кінця і загинув з автоматом в руках на порозі свого президентського палацу.

А Саддам Хусейн - колишній сирота зі злиденної селянської родини, ховався в бункері з чемоданом американських доларів, чекаючи коли його врятує російський спецназ, у той час як його солдати гинули під американськими бомбами. А гопник з околиці Єнакієвого Віктор Федорович утік до Ростова з усім непосильно нажитим, кинувши і посаду, і президентські регалії.

І ці, що зараз вискочили нагору - подивитеся на них скоро.

Бо благородство не купується. Саме слово про це каже.

А рабство... Ошийник з раба зняти можна. Слід залишається навіть у третьому поколінні.